Хеллоу, е-українці!

Ви не уявляєте, як важко писати статтю про класну подорож. Адже там все було настільки ідеально, що й нема про що розказувати. Але я постараюсь, я ж обіцяла розказати вам про свою ачішуєнну поїздку на фестиваль в Заліщики.

Я впевнена, що більшість з вас ніколи не чули про такий фестиваль. Не дивно, адже він проводився перший раз. Хоча організація була чудовою. От уявіть собі: починається дощ, перед сценою вже немає жодної травинки, а попереднього дня усі давилися пилюкою. Дощ все пиріщить, люди звичайно не розходяться, адже перед концертом виступають ще й дитячі танцювальні колективи, яким між іншим, місця на сцені нема. Найбільше мене здивувало, коли вночі я з подругою з розбігу ввалилися в натовп очікуючи бути в грязюці, але раптово ми опинилися на такій штуці, типу фальшива трава. Це було вааау.


Окрім цього там був не поганий павільйон з їжею. Хоча на голодний шлунок усі павільйони будуть класними. Це був перший фест на який ми взагалі не брали їди. Ми навіть в Київ взяли більше, ніж на фест. А ще ми вперше їхали самі. Добиралися двома електричками, провели в них 8 годин, приїхали вночі, розклали намет вночі… І все це вдвох. Тепер нам нічого не страшно.

Найбільшим фейлом усього фесту стали мої гаджети. Правда вони вже відкричали свій писк моди і зараз були не потрібні. Найпершим здався плеєр, ще по дорозі до вокзалу у Львові. Правда він реабілітувався, витримавши усю поїздку з Тернополя назад. Другим впав ранений фотоапарат. Звичальна мильничка, не потужка, не ахті, та ще й розряджається швидко. Уявіть моє здивування, коли після денної прогулянки Тернополем фотік вже вмер. Правда й він віджив на наступний день, що дозволило мати кілька фоток з фесту. Останнім здався телефон, він розрядився на другий день. Ніколи б не подумала, що ця майже доісторична жабка, яка лежить у мене тижнями заряджена і місяцями розряджена, може розрядитись. Їй прийшов триндець і вона не реабілітувалась. Отож я була сама по собі й у зв’язку з природою.


Найкрутішим, що сталося на фесті, були наші сусіди, які до речі нас підштовхнули до народної творчості. Хоча брешу, писати пісні ми почали ще в електричці. А от наші сусід наштовхнули нас на написання двох нових пісень. У нас навіть появились шанувальники.

Отож, наші сусіди були нарваними. Але симпатичними. А потім ще й виявились класними і добрими. В останній день, ми, перед тим як мав початись дощ, швиденько склали намет, адже як ви знаєте, він не надійний. Таким чином ми залишились без даху над головою, але з двома похідними рюкзаками і наметом. Якось же так сталось, зірки співпали, й наші сусіди запросили нас до себе до намету, який взагалі не промокає. Впустили нас, тих хто не давав їм вночі спати, хто й вдень заважав безперестанним сміхом і піснями.      



Ми харчувались водою, святою водою. Ходили до церкви по воду, бо не могли знайти машину з цистерною.  А ще ми, спочатку, не могли найти туалету, що теж наштовхнуло нас на написання пісні. Ех, пісенний ми народ… чи співучий… чи нахальний… чи доставучий.. Емм, нам усе підходить.

А взагалі фестивалі - це найчудовіше, що може статися літом. Це місце, де можна познайомитись з крутими людьми, на славу відпочити та послухати файну музику, а також пожити дикарем в наметі.

Для шаутів:
Як розізлити сусідів, інструкція
https://www.erevollution.com/en/article/12109