Published in Ukraine - Social interactions and entertainment - 18 Jul 2016 11:26 - 6
Хеллоу, е-українці!
Думаю, що серед вас немає таких, які жодного разу не їздили в поїзді, та ще й плацкартом. Чи є? Признавайтесь!
Так ось їхали ми з подругою в Хуст минулого тижня в поїзді й дивилися на людей, що спали на верхніх полицях. Як раптом нам прийшла геніальна ідея, що усі ці ноги, що возвишаються над проходом дуже нагадують трупиків в морзі. Не вистачає тільки ярликів. Половину дороги й навіть після неї ми придумували написи на ярликах. Ось декілька з них: “Тільки завдяки запаху ваших ніг на Землю не напали інопланетяни”, “Ви були прекрасним акомпонементом цієї ночі” і таке подібне.
Якщо раптом проснетесь в поїзді з ярликом на нозі, то знайте, десь близько є ми.
Пригоди почались походом на вокзальний туалет. Про сам туалет я й не буду говорити, а скажу декілька слів про умивальники. Намиливши руки і відкривши кран, подруга побачила, що вода вже не тече, а мило на руках нікуди не зникло. Отож ми пішли мити руки у калюжі, з витікаючої з під землі води. Ми назвали це “вокзальним озером”.
Найбільшою проблемою Хуста є цигани, їх там багато, вони навіть були у поїзді, яким ми їхали. Поїзд - він як залізний кінь, але його не можна вкрасти, проте можна окупувати.
Попри купу кафе, які ми відвідали у довільно-примусовому порядку, ми ще побачили головну споруду міста - замок. Цей замок був настільки неприступним, що його обходило будь-яке військо. Та все ж таки зараз він зруйнований. За історією хтось дуже мудрий поклав увесь порох в одну башту, а під час грози блискавка влучила саме у неї. І стався великий вибух. Бум.
Найбільше, звичайно мене вразили оленяча та страусина ферми. Ви знали, що у оленів мохнаті роги? Це так мімімішно. Тих оленів штук 300, при тому що всі самці лежать в затіньку й їдять сіно, коли навколо купа свіжої росте трави. Л - лінь. Там був один дуже наглий олень-обжора. Він постійно хотів їсти. Окрім того, там були вівці людожери. Вони хотіли мене з’їсти, коли я каталась на качельці.
І кульмінацією подорожі стало розбиття мого телефону при не зрозумілих обставинах. Так багато питань і так мало відповідей. Остаточна версія була такою, що по дорозі до Шаяну (село з термальними водами) на ямах планшет врізався у мій телефон зробивши на ньому тріщину на весь екран.
У наступній статті вас чекатиме розповідь про те як я поїхала на фестиваль, ось тільки з нього приїхала. І наганяючи інтригу скажу, що ми знову познайомились з компанією хлопців.
І замість няшки фото з мого літнього відпочинку на морі про який я статтю не писала:
Думаю, що серед вас немає таких, які жодного разу не їздили в поїзді, та ще й плацкартом. Чи є? Признавайтесь!
Так ось їхали ми з подругою в Хуст минулого тижня в поїзді й дивилися на людей, що спали на верхніх полицях. Як раптом нам прийшла геніальна ідея, що усі ці ноги, що возвишаються над проходом дуже нагадують трупиків в морзі. Не вистачає тільки ярликів. Половину дороги й навіть після неї ми придумували написи на ярликах. Ось декілька з них: “Тільки завдяки запаху ваших ніг на Землю не напали інопланетяни”, “Ви були прекрасним акомпонементом цієї ночі” і таке подібне.
Якщо раптом проснетесь в поїзді з ярликом на нозі, то знайте, десь близько є ми.
Пригоди почались походом на вокзальний туалет. Про сам туалет я й не буду говорити, а скажу декілька слів про умивальники. Намиливши руки і відкривши кран, подруга побачила, що вода вже не тече, а мило на руках нікуди не зникло. Отож ми пішли мити руки у калюжі, з витікаючої з під землі води. Ми назвали це “вокзальним озером”.
Найбільшою проблемою Хуста є цигани, їх там багато, вони навіть були у поїзді, яким ми їхали. Поїзд - він як залізний кінь, але його не можна вкрасти, проте можна окупувати.
Попри купу кафе, які ми відвідали у довільно-примусовому порядку, ми ще побачили головну споруду міста - замок. Цей замок був настільки неприступним, що його обходило будь-яке військо. Та все ж таки зараз він зруйнований. За історією хтось дуже мудрий поклав увесь порох в одну башту, а під час грози блискавка влучила саме у неї. І стався великий вибух. Бум.
Найбільше, звичайно мене вразили оленяча та страусина ферми. Ви знали, що у оленів мохнаті роги? Це так мімімішно. Тих оленів штук 300, при тому що всі самці лежать в затіньку й їдять сіно, коли навколо купа свіжої росте трави. Л - лінь. Там був один дуже наглий олень-обжора. Він постійно хотів їсти. Окрім того, там були вівці людожери. Вони хотіли мене з’їсти, коли я каталась на качельці.
І кульмінацією подорожі стало розбиття мого телефону при не зрозумілих обставинах. Так багато питань і так мало відповідей. Остаточна версія була такою, що по дорозі до Шаяну (село з термальними водами) на ямах планшет врізався у мій телефон зробивши на ньому тріщину на весь екран.
У наступній статті вас чекатиме розповідь про те як я поїхала на фестиваль, ось тільки з нього приїхала. І наганяючи інтригу скажу, що ми знову познайомились з компанією хлопців.
І замість няшки фото з мого літнього відпочинку на морі про який я статтю не писала:
Support
Bohdan
Гарненька!))
